В гармонії подружньої любові

Використання методів розпізнавання плідності є одним з компонентів природного стилю подружніх стосунків. В сучасному світі існують дві міжнародні асоціації, що пропагують методи розпізнавання плідності. Перша асоціація (IFFLP) поширює симпто-термальний метод (вона об'єднує фахівців Австрії, Англії, Франції, Італії, США). Друга асоціація (WOOMB) навчає методу Біллінгса. Що стосується історії, то ще в стародавні часи, дві тисячі років тому були відомі природні методи розпізнавання плідності. Так, в Древньому Єгипті 12 перших днів циклу вважалися плідними, особливо середина циклу. До нас дійшли уривчасті свідоцтва цих знань. На чому вони грунтувалися — невідомо. У Древній Індії вважали, що зачаття хлопчика відбувається в парні дні, а дівчинки — в непарні. Зараз, звичайно, ясно, що це не так.

На початку XX століття двоє вчених незалежно один від одного — японський гінеколог Огино (1929) і австрійський гінеколог Кнаусс (1929) встановили залежність між жовтим тілом та прогестероном, а також те, що овуляція відбувається між 11-м і 18-м днями циклу. Так з'явився метод ритму Огино-Кнаусса, більш відомий під назвою подружнього календарика. Ще раніше, в 1904 році, Ван де Вельде виявив, що прогестерон підвищує базальну температуру тіла. У 1945 році англійка Бертон прийшла до висновку, що подружнє співжиття на 3-й або 4-й день після підвищення температури не приводить до зачаття.

У 1947 році Ферін запропонував правила практичного використання термічного тесту для розпізнавання плідності. У 1963 році Джон Маршалл з'єднав метод календарика з температурою. Новий метод отримав назву температурно-календарний. Доктор Ретцер в 1968 році вперше описав симпто-термальний метод, що базується на самоспостереженні зацервикальним слизом і базальною температурою тіла, і запропонував власну модифікацію даного методу, яка використовується і дотепер. Подружжя Біллінгси з Австралії, невролог і педіатр, ще в 50-х роках розробили правила визначення плідних і неплідних фаз циклу на основі спостереження виключно за цервикальним слизом. У подальші роки цей метод, що отримав назву Біллінгса овуляційний, поширювався, головним чином, в країнах третього світу (Австралія, Африка, Латинська Америка). До Європи метод Білінгса прийшов в кінці 70-х років.

У 1977 році була розроблена бірмінгемська модифікація симпто-термального методу.

Як свідчить статистика ООН, зараз методи розпізнавання плідності застосовують 25% населення земної кулі репродуктивного віку (Це близько 600-700 мільйонів). Інтерес до методів розпізнавання плідності викликаний екологічними чинниками, відсутністю шкоди для здоров'я, етичними і моральними поглядами, позитивним впливом на розвиток гармонійного подружнього зв'язку. Кожна подружня пара має право на повну вичерпну інформацію, що стосується репродуктивного здоров'я, має право знати все про свою індивідуальну плідністьу кожен день репродуктивного періоду свого життя.

Чітке спостереження за своїм циклом дозволяє точно визначити час зачаття дитини, що має величезне значення для його пренатального розвитку та підготовки до пологів. Нерегулярний менструальний цикл не є перешкодою для використання методу.

Початок і кінець плідної фази циклу визначаються завдяки ознакам плідності, за якими жінка спостерігає та інтерпретує. Метод дозволяє визначити час найбільш сприятливий для зачаття дитини, що дуже важливо у випадках із зниженою фертильністю, яку інколи плутають із безпліддям.

Мета будь-якого методу розпізнавання плідності — інформація, що дає психологічний комфорт і можливість для правильного прийняття рішення, відповідно планам і можливостям сім'ї. Використання методів розпізнавання плідності не протирічить жодній культурній або релігійній традиції. Метод дає лише інформацію, необхідну кожному подружжю, а використання цієї інформації залежить від умов, в яких живе конкретна сім'я і традицій, яких дана сім'я дотримується.